Питання, швидше, риторичне. Лірична поезія — концентровані емоції і почуття, які поет вихлюпує на читача або слухача, змушуючи співпереживати. Кажуть, що в кількох поетичних рядках справжній поет здатний висловити весь навколишній світ, переломив його крізь призму власного сприйняття дійсності. Тому для Мене вірші є способом самовираження, виявлення творчого початку, виплеск творчої енергії.
Хороші вірші — як бальзам на душу для вдумливого і відчуваючого читача. Як то кажуть, що читач не може висловити словами, то за нього скаже поет. Може бути, навіть несвідомо підбере потрібні рими і слова, оригінальну ритміку і стиль. І вірші звучатимуть, як мелодія.
Мабуть саме, тому між поетом і читачем виникає якийсь ментальний зв`язок, симбіоз, без якого ні перший, ні другий не змогли б існувати.
ТОМУ ЗАПРОШУЮ ПОСЛУХАТИ МОЮ МЕЛОДІЮ ДУШІ!
Інна Федорівна Забіян, психологиня. Народилась в селі Нова Прага 13.08.1977 року. Навчалась в Новопразькій школі до 1994 року, завжди була лідером, але з непростим характером! За знаком зодіаку Лев. Не вміє пробачати, адже на її думку, можна і не ображати!
Працює в ВСП «ОАФК БНАУ»завідувачем навчально — методичного кабінету, за плечима три вищі освіти.
Має доньку, Яну, схожу на Себе, як дві краплини води! За покликанням Її донька лікар, що лікує тіло, а пані ІННА вирішила лікувати ДУШУ!
Відгукнися, Мій читач!!!!!
Приємно, що твори даних авторів зможуть прочитати дружні нам ПОЛЯКИ!
Жила собі країна, Україна!
Спів жайворонка, щебет солов»їв….
Цвіла собі калина біля тину,
Та мак червоний в полі майорів!
—————
Жили собі у тій країні люди…
У Бога вірили і шанували рід!
Робота, дім, турботи, діти…
І планів в цих людей на сотню літ!
—————
Лягали звечора …..
На ранок встали… на так….
на ранок підняли…
Свистіли гради та гармати грохотали….
І промайнуло: «Наче й не жили…!»
——————
Устав Народ, вся Нація устала
На захист!
І на шиї, мамин оберіг!
Солдата ненька проводжала:
— Ти не забудь про батьківський поріг!
————
-Ти повернись живим додому!
-На Тебе тут чекаю Я!
-Ти у бою відбий оскому
-Стріляти в птаха — солов»я!!!!
————
Все стихне ! І війна скінчиться!
І сонце золотаве засія!
Бо сила нашого народу,
То українськая земля!!!
———-
Говорять в росіянина
Не має віри в Бога…
Що не висить ікона
Біля дверей порога!
———
В дитинстві не христили,
Та купіль не купали…
Можливо через те-,
Вони такими стали???
———
Що просите у Бога?
Чи унітаз? Чи праску?
Спішить нажитись ворог,
Бо скоро вже ПОРАЗКА!
———
Зберуться Вільні люди,
З народження хрещенні!
Та як дадуть між роги…
Не буде вам прощення!
————
І гнатимуть за гори,
Та рівнії долини,
Щоб зажили у МИРІ
Слов»янськії родини!
———-
Історії не треба….
Я напишу Свою!
Бо неньку Україну!
Я більше всіх люблю!
———
ІННА ЗАБІЯН
— Ви прокляті на десять поколінь!
І Україна звірства не пробачить…
Ви в темряву занурили Ірпінь,
Ви нелюди, ви наволоч собача…
————-
Прийшли незванні….
Вдерлись у життя, життя людей,
Що просто мирно спали!
Дітей малих без страху і жалю
Ви, нелюди собачі, катували!
————-
Ви змусили поневірятись НАС!
Покинути домівки і нажитки….
ЗА ЩО? ЧОМУ? СКАЖІТЬ ЗА ЩО?
Ви завдали такі Нам збитки?
————-
Чуже не брали, Ми своїм
В своїй Країні панували!
Кохались, мріяли, жили…..
Та українське шанували!
————
І встане Україна із колін!
І одягнеться Україна в шати!
Ми відбудуєм рідний дім!
Та врешті — решт спочинуть лати!
———-
Авторський вірш «А знаєте?»
А знаєте? Яка була щаслива!
До лютого, що все змінив…
Донька моя,така вродлива!
І сміх її у вухах шелестів!
А знаєте? Було усе у Мене!
І дім, і дача, і авто…
Жила Собі, що день то з роду,
І на Моє не зарився ніхто!
Але прийшло…
Кочів’я налетіло…Громило, било, нищило усе!
І чуємо лише Ми стогін…І вітер в далечінь його несе!
І так живем…Живем вже довго!
Солдати бій тяжкий ведуть!!!
А у селі, що під Херсоном,
Хрущі над вишнями гудуть!
А знаєте? Я вірю в Диво!
І Диво, то незламний дух ЛЮДСЬКИЙ!
І заживем ми, як колись щасливо!
І заспіває хутір Слобідський!
До лютого, що ВСЕ змінив……
Цей день, що ПЕРЕМОГОЮ зоветься!
Я хочу знову жити без війни!
Щоб без сирен, щоб без провини!
Щоб повернулись зморені СИНИ…
І ворог відступив від України!
У полі маки щоб цвіли!
Пшениця густо загравала!
І щоб ніколи вже біди…
Країна рідная не знала!
Я хочу жити без війни!
Щоб без руїн, без сліз, та горя…
На грудях хлопців ордени,
Сіяли, наче в небі зорі!
Цей день настане, він прийде!
У серці кожного він відгукнеться!
День щастя, радості, обійм…
Цей день, що ПЕРЕМОГОЮ зоветься!!!
Наше щастя в простих речах!
У коханні, вбранні, завзятті…
У ранковій росі, з під ніг…
Бережімо це ВСЕ Ми, браття!
Наше щастя, що Ми живі!
На зізнання ще час Ми маєм!
Українці не злидарі!
За що сльози гіркі ковтаєм???
Наше щастя в простих речах!
У єднанні, у вірі, силі…
І щоб діти та внуки жили…
В Україні — Державі щасливій!!!
Автобіогрфічний вірш » Колись давно!»
Завдали болю, зрадили колись!
Образа в серці клокотіла…
Та ріки сліз солоних відлелись!
Мене прогнали, відреклись від Мене!
На самоті із болем Я…
Та дяка тій, що зветься, НЕНЕ!!!
ПІДТРИМАЛА МЕНЕ СІМ’Я…
Ночей не спала, горе розривало,
Такого не бажаю ворогам,
Та гоїли душевні рани,
Вмовляння Мами, слів її бальзам!
Повірила Вона у Мене…
Шепоче: «Доню, піднімись!»
Поборим лихо незбагненне….
І будеш Ти такою, як колись!
Повірила її словам, сильніша стала,
Навчання, сесії, диплом…
Усе, чого колись бажала,
Я маю….
Ворогам, облом!!!
Дівчатка, юнії красуні…
Не вірте Ви чужим словам,
Про Себе дбайте….
Ви Себе цінуйте….
Та слухайте частіше МАМ!!!
«Воїну»
Авторський вірш
Воїну низенько в ноги Я вклонюся!
До щоки неголеної палко притулюся!
Захисник, КОЗАЧЕ, Я Тебе вітаю…
І слова тихенько Тобі промовляю!
— Щоб земля, мов килим, Тобі підстеляла!
— Щоб лоза зелена від куль прикривала!
— Зорі, щоб з дороги Тебе не збивали!
— Мамині молитви, щоб оберігали!
— Повернись додому, ГЕРОЮ- КОЗАЧЕ!
— Бо не має сили, гірко мати плаче…
— Бо без Тебе в льоху похилились двері,
— Несмачні без Тебе в оселі вечері!
— Чую, мамо, чую!!!
Скоро вже прибуду…
Виженем подалі російську » іуду»….
Нарву квітів пишних, Тобі подарую!
Повернусь в Країну, вільну та святую!
Сьогодні, просто літо!
Сьогодні просто, день!
Та біллю СВІТ повито….
Сьогодні, Ми мішень!
А якби було добре….
Щоб літо принесло
Нам щиру милість в хату,
Та радість у село!
Вечірню тиху запаш,
Гострявую стерню…
Таке просте бажання!
Яку несем платню!!!
Платню за МИР та СПОКІЙ!
За право на життя …
Та більше вже не буде, в минуле вороття!!!
Сумна Моя країна!
Бо Хрест важкий несе!
Душа Моя руїна….
Та Нас ГОСПОДЬ спасе!!!
Звернення до країн Європи!
(авторський вірш)
Відкрию очі, що Я бачу???
Немає слів, щоб описати біль…
Тобі, рашисте, не пробачу,
Людського горя водевіль…
Мов вирва лихо закружляло!
Над краєм миру та добра,
Солоні сльози наповняли
Русло могучого Дніпра!
Дніпро реве:» Ми центр Європи!
Сучасний СВІТЕ, схаменись!»
Відчуй Наш біль, весна в окопах…
Ми хочем жити, як колись!
Стань пліч — о — пліч на бій з ТИРАНОМ!
Невже не зрозуміло Вам?
Нема кордонів, рвані рани…
Не вірить Світ гірким сльозам!
Почуй Наш біль, Стара Європа!
Як мати міцно обійми,
Не личить Нам клеймо ХОЛОПА….
Закрий Європа Нас грудьми!
(авторський вірш)
Жінка, мов троянда, пишна та квітуча!
Але плід буває інколи колючий!
Інколи буває через брак уваги…
Чоловік й до Себе втрачає повагу!
Я рецепта маю, багато не треба…
Кожен у коханні живе, бо потреба
у любові щирій, ласкі та турботі…
Ви кохайтесь ЛЮДИ, не живіть в дрімоті!
(авторський вірш)
Зажурилася моя Країна!
Похилилась, згасла на очах,
Не лунає щебет солов’їний…
Площі головні в свічах!
Проводжають ХЛОПЦЯ- УКРАЇНЦЯ!!!
На колінах стоючи…
Згинув Він від куль чужинців,
Засипає Мати плачучи!
Мироточуть Всі Святі ікони,
За Нас молиться весь Божий Світ!
Та не чути кату заборони…
Нищить український рід!
Поховали хлопця під вербою…
Спочивай Солдате, Ти Герой!
З квітів храм Тобі солдате…
Та із ясенів міцних конвой!!!
(авторський вірш)
Так сходить Сонце Перемоги
У Світі набожних людей,
Так виглядає Сонце правди,
Після недоспаних ночей!
Таки буває в Світі диво,.
І диво, України край!
Де люди чесно та сміливо…
Боронять на Планеті Рай!!!
Боронять Рай..
Бо Нам там жити,
У Світі ціниться Грааль…
І МИ повині завершити,
цей повний смутку ФЕСТИВАЛЬ!!!
(авторський вірш)
Чому заздрість людей поглинає?
Чому злоби оскома не минає?
Коли хоч раз Вона потрапить в душу…
Я підкорятись ненависті мушу!
Від Неї не втечеш…
Бо то в утробі,
То глибоко сидить в ОСОБІ,
То викорінить неможливо,
Та, як Я почуваюсь…неважливо…
Для тих хто гнівно їсть Мене очима,
Для тих у кого зброя за плечима…
Для тих хто сліз Моїх не бачить,
Що Моя мука для них значить???
Моя душа, мов пташка, б’ється,
А кат зневірливо сміється,
Що то на краще, то так треба
Забрав у пташки він півнеба!
А Їй би вгору, Їй би далі,
Щоб не дістали там печалі,
Втекти так хоче від халепи,
Не чути більше щоб наклепи!
Лети, пташино, швидко…швидко…
Бо залишатися тут гидко…
Там де не має розуміння…
Не проросте святе насіння!!!
(авторський вірш)
Чи можна змінити ДОЛЮ?
Переписати із нуля…
Не пам’ятати більше болю,
І зрада вже не дошкуля!
Скажіть, чи можна ХРЕСТ змінити?
Що Ти несеш свій довгий вік…
Щоб взяти і весь бруд відмити,
Чи на страждання хтось прирік?
Мабуть багато хто так хоче…
Та книгу Я пишу свою,
І АНГЕЛ тихо прошепоче:
— Ти упадеш, а Я зловлю!!!
ІННА ЗАБІЯН
(авторський вірш)
Я загубилась у Світі краси…
Потрапила в Троянд терени…
Та у теперішні часи
Мене вернув сигнал сирени!
І голос каже:» В УКРИТТЯ!»
Знов ворог випустив ракети,
Та Я не хочу в забуття,
Не хочу бігти Я з Планети!
Я хочу Миру та Краси,
Щоб сміх дзвінкий лунав дитячий,
Щоб повна чаша із роси…
Але не склянка з сліз гарячих!
Так і застигла біля них…
Вони голівоньки вклоняли,
Про Український жах та біль…
Троянди пишнії не знали!
(авторський вірш)
Мені сьогодні сон наснився,
Спокійний, тихий, теплий сон…
Ти у вісні Мені явився…
І промовляєш напівтон.
— Ти знаєш, як Тебе шукав Я….
Впізнав не бачивши лице…
Я пропоную, йди зі мною,
Що Мені скажеш Ти на це???
— Я відведу Тебе в країну,
Щоб Ти не бачила біди…
Закрию очі на руїну….
З війною де сьогодні Ти…
— Позбавлю сліз та непокою!
Я заварю на кухні чай,
Я хочу бути із Тобою…
Я хочу Наший власний рай!!!
Так солодко Мені спалося,
Сон в руку, бо це був четвер…
Та третій раз дзвенить будильник,
— Вже час вставати, ФАНТАЗЕР!
(авторський вірш)
Тобі сьогодні мало б виповнитись двадцять…
Сьогодні мали б Ми Тебе вітать…
Та на могилі, в кручі під вербою
Червоні маки палко мерехтять.
Тремтить верба і птахи не щебечуть!
Щоб не тривожити Тебе, СОЛДАТ!
На полі бою в честь Твою СИНОЧКУ!
Сьгодні не змовкає автомат…
Бо за Героїв хлопці будуть мститись,
То за житя, за муки і за біль…
Бо не було такого, щоб скорились,
То Нашої СВОБОДИ ХМІЛЬ!
Колись були у Мене крила…
Жила не вдумливо, квапливо…
Багато помилок було,
Колись боліло та пройшло!
Текло життя, життя минало…
Багато часу витрачала
На сварки, чуби та плітки…
І злість ховалась у кутки!
В кутку Я крила зберігала,
Так рідко в Світ їх одягала…
Все в лахах долю проживала
На крила просто не зважала!
А зараз вділа б їх на диво!
І закружляла б так красиво…
У небі, замість злих ракет
І написала б Свій сонет!
В обличчя Хлопців цих простих,
Запам′ятай Ти це величчя!
Запам′ятай Ти їх живих!!!
До нового натхнення, шановний читач!!!!!
авторський вірш
Насунула чорна хмара,
Закрила півнеба…
Злізлася ОРДА потворна
Що від Нас вам треба?
Самі жити не вміють,
А інших повчають….
Від злих думок шаленіють
Злиденність латають!
Нашим чистим, світлим небом…
Полем та рікою…
Потрощили все своєю злобною рукою!
Все обмазали своїми злими язиками,
Відривають від Нас ДУШУ малими кусками!
Та так часто, та так влучно
Ракети пускають,
Та як плачуть малі діти
Навіть і не знають!
А Ми чуєм, терпим горе…
Злість мовчки ковтаєм,
Бо своє глибоке море
Від ОРД захищаєм!
Свої груші, свої сливи,
І ромашки білі…
Пташок жвавих переливи…
Наші дні щасливі!!!
Серед колючої краси
Краса колюча розквітала…
І в ці знедолені часи
Краса прохожих закликала:
— Ти зупинись, Ти глянь на Мене!
Прохожий очі підійма,
Фотографує це шалене
Квітуче море без клейма!
Бо неможливе, щоб красиве
Сиділо на чужім ціпку,
Так не було, щоб чорнобриве
Ховалось в темному кутку!
Народ свободу Наш цінує…
І як колючая краса
У світі мороку існує,
Сильнішає та незгаса!!!
Грало небо барвами, веселіло кольором,
А земля родючая вирвами спотворена!
Режисером темряви та війни аматором…
Став нечистий скульптор
Звався «імператором»!
Без мундиру воїни, без совісті, сорому
У неба вкрали радощі все через свої заздрощі!
Без яскравих пестощів, в розпачі та труднощах
Вся країна молиться на Веселки пустощі!!!!
(авторський вірш)
У заздрощів ознака є…
І вправно всіх вона псує,
Від малого і до велика…
Та не ховає свого лика!
Зелена жаба чи ропуха,
Присяде впевнено на вуха…
Та рве Вас вправно на шматки,
Льє жовчі ржавої ковтки!
І всі чомусь їй піддаються,
Над жертвою вони сміються,
Бо збились жаби в » колектив»
І мають власний норатив!
Якщо Ти їм не до вподоби…
ТРИМАЙСЬ, не матимеш шаноби,
Тебе вони не пошкодують
Бо жаби ДУШУ не цінують!
( авторський вірш)
Тягнулася до Сонця на стеблині Ружа
Та впевнена у тому, що все вона подужа!
І вітер , сильну зливу та заздрощі ординські,
Що витримає злобу та хтивість сатанинську!
І буде розквітати на славу України
Та буде прославляти степи, лани єдині,
Єдину, неповторну Країну славну нашу…
Та заклеймить » позором страну», що зветься раша!
Бо сторона «матрьоша» не вміє цінувати
Красу «країн — сусідів», лиш тільки руйнувати,
Паплюжити, глумитись над ВОЛЕЮ НАРОДУ
Адже сама ніколи не знала ВОЛІ ЗРОДУ!!!
(авторський вірш)
Хлопці — соколи, сини України!
Острів боронять, що зветься Зміїний,
Край, що межує з народом ординним
Гідно тримають до крові краплини!
Мужні, величні, сильні й чеканні…
Ночі та дні Ми проводим в благанні,
Щоб зберегла Вас Божая сила
Сила, що русь колись охрестила!
Тільки даремно хрестила водою,
Не до тих храмів пішла русь ордою…
Не тому «богу» ординці схилились,
Не перед ликом святим помолились!
Вистоїм, виборим, знову піднімем!
Смак ПЕРЕМОГИ Ми гідно оціним!
Хлопцям — соколам у ноги впадемо…
Сили для щасття Ми знову знайдемо!
(авторський вірш)
Дала життя, століття годувала,
Росли, мужніли на Твоїх очах!
Усіх любила та приймала…
Несла тягар народу на плечах!
І раз у раз в Нас вірила, прощала…
Давала шанс змінити устрій Наш,
Нас грішних доля спокушала,
І в результаті, помилок вантаж!
До чого довели Тебе, Країно???
Замучили, знекровили Тебе…
Пробач, що нехтували мову солов’їну,
Провина боляче усіх шкребе!
Тобі Ми гордо обіцяємо!
До подиху останнього стоять!
Тебе, рідненьку Неньку, затуляємо,
Від тих ракет, що без жаллю летять!
Бо є СИНИ у Тебе, Мати!!!
Боронять край, сім’ю, дітей…
І Нас нікому не зламати,
Країну вільних, набожних ЛЮДЕЙ!!!
(авторський вірш)
Спитаєте, як українці сплять?
Моліють, щоб приліт не зміг дістать…
Почувши, що ВІДБІЙ ТРИВОГА…
Нас не лишає осторога!
Спитаєте, як Ми живем?
Ми Перемогу палко ждем!!!
Щоб знову був смачний сніданок…
Щоб спланувати власний ранок…
Спитаєте, чи ВСЕ гаразд?
Ні…поки час московії не згас!
Адже Наш спільник порятунок,
То у чоло від снайпера цілунок…
Того, хто цю дурню почав…
Хто на війну народ підняв!
Тепер спитати хочу Вас…
А чи у Вас усе гаразд…???
Коли щодня когось ховаєм…
Коли Ми спокою не маєм?
Поки це ЛИХО не чіпає Вас,
Ви п’єте Свій холодний квас…
Але кордон, то лиш уява…
Й до Вас прийде «русня кривава»!!!
(авторський вірш)
Повернувся Лелека додому,
В крилах біль , в крилах утома!
Прилетів до рідної хати,
Де живе стара, сива Мати!
Став кружляти над спаленим степом…
Бо жахнувся сумного вертепу,
Став шукати очима долини,
Що привітні були та гостинні!
Скрізь руїни, скрізь горе та сльози,
Скрізь від вибухів чорнії грози,
Так кружляє Лелека й донині…
— УКРАЇНУ Свою не покину!
— Буду крилами Вас затуляти
Від ракет «росіян» захищати!
Бо вже скоро в країну військову
Прийде МИР ТА СВІТАНОК РАНКОВИЙ!
Україно, пам’ятай!
Герої Наші не вмирають…
Герої вічно в пам’яті живуть!
Їх ворог лиш фізично убиває…
Бо вічне світло Нам Вони несуть!
Вони згори Нас бачать…чують!
Із Нами подумки Вони…
Їх душі з того світу Нам віщують,
Що скоро прийде вже кінець війни!
То ж Українці, гідно дочекайтесь миті,
Коли держава стане вільна назавжди!
І знов зігрієм душі у блакиті!
І знову заживемо без біди!
Якби могла Я обирати!
(авторський вірш)
Із сотні тисячі країн Я вибрала б одну єдину…
Із сотні тисячі держав обрала б тільки Україну!
Степи лани, луги, поля…
Дерева, трави шовковисті…
Все гучно в тему промовля,
Що Наше Сонце променисте!
Що родить грунт, бо то для Нас!
Що яблука з боків червоні…
То все для Нас, то тільки Нам!
Ти протягни лишень долоні!
Візьми, дістань та поділись,
З таким як Ти, із Українцем!
У вишиванку одягнись
І згинуть хай усі чужинці!
Ти УКРАЇНУ бережи,
Так, як Тарасу обіцяли…
І поколінням розкажи,
Як Ми свободу здобували!
(авторський вірш)
Не воюють діти царів,
Депутатів та президентів…
Заховали їх матері, за кордон,
В лоску апартаментів!
Ця війна, біль та втрати для Нас…
Для простого, звичайного люду,
Бо в народу чеснот є запас…
Бо вкраїнці — народ життєлюби!
Тіло рве, душу губить рашист,
Від старого до немовляти…
Входить в дім у чоботях хромих
Не для того, щоб розмовляти!
З’їхав з глузду несправжній їх «цар»!
Дав наказ, просто так убивати…
Над труною, де квітів гора,
Плаче Наша знедолена МАТИ!
Через сльози ковтає слова…
Шепче: «Сину, вставай, мій синочку,
В тобі сила була вікова,
Підіймайся мій парубочку!»
Не воюють діти царів,
Депутатів та президентів…
Не ллють сльози їх матері…
Ставлю крапку. Без сентиментів!!!
Я сьогодні вступаю в осінь…
По алеям осіннім іду,
Сподіваюсь, що дощ холодний
Змиє нашу страшну біду!
Змиє кров, образи та сльози…
Оновити ми зможемо все!
Листям жовтим впаде нещасття…
Яке вітер від нас віднесе!
Все спочине, замре, застигне…
Як, ефект у німого кіно,
І про горе, що нас накрило,
Колись скажем: — Це було давно!!!
Ми сьогодні з життям прощались…
Рано — вранці, з життям Своїм!
Ще хвилину, як посміхались,
Але горе вже стукає в дім!
Про війну знову Нам нагадали,
Ворогуючі прусаки….
З раші знову ракети летіли
У дитячії колиски!
Плачуть діти, дорослі в жалобі!
Знято маски, розкрито їх план,
Геноцид! Вбивства та беззаконня…
Все чого хоче їх » атаман»!
«Атаман» свори вбивців ганебних,
«Атаман» сіроманців глухих,
Не пробачить народ український…
Ваших вчинків нелюдських лихих!
Я вірю в БОГА, вірю у людей!
Невже так важко схаменутись?
Поглянути в туман очей…
Від сліз в них можна захлинутись!
Країно, вільная Моя…
Борись,знедолена Країно!
Хоч і безпомічная Я…
Але Я теж Твоя дитина!
авторський вірш
Така маленька, а така смілива,
Країна вільная моя!
На мапі місця має небагато,
Але яка родючая земля!
Які лани, степи широкі!
І гори виросли аж до зірок…
І наш народ незламний, непоборний,
Запам’ятає цей УРОК!
Урок, що довго так триває,
Що біль та розпач нам несе,
І ворога, що нас вбиває…
Розкаяння вже не спасе!
Бо, та, маленькая Країна,
Що гідно так боронить Світ
Загоїть всі свої руїни
Й складе нащадкам ЗАПОВІТ!
— Сини мої та мої дочки…
Своє коріння бережіть,
Цінуйте всі річки й місточки,
У злагоді завжди живіть!
Цінуйте мову та культуру…
Шануйтесь на своїй землі!
Тримайте гордо ви » натуру»…
Хай заздрять кляті москалі!
