В розділі висвітлено предмет психологія та похідні від нього — зоопсихологія, для чого потрібно його вивчати, методи, поняття, положення, концепції, найбільш значущі відкриття в історії становлення і розвитку зоопсихології та порівняльної психології як споріднених галузей психологічної науки. Показано, що основним утворенням психіки людини, яке істотно відрізняє її від психіки тварин, є свідомість, а також психологічні аспекти всіх рівнів відображення і адаптації тварин: інстинктивної поведінки, – та їх комунікації.
Основні напрямки науки про поведінку тварин
Зоопсихологія – галузь, що має прикладний аспект для практичної психології, об’єктом якої
є психічна діяльність тварин, тобто весь комплекс проявів поведінки і психіки, єдиний
процес психічного відображення як продукт зовнішньої активності тварин. Предметом
зоопсихології є формування поведінки і психічних процесів у тварин, розвиток поведінки в
онтогенезі, роль поведінки в процесі еволюції, біологічні передумови становлення людської
свідомості. Таким чином, основними поняттями зоопсихології є психіка та поведінка.
Психіка – форма відображення, що дозволяє організму адекватно орієнтувати свою
активність по відношенню до різних компонентів середовища. Поведінка – один із
найважливіших способів активного пристосування тварин до умов оточуючого середовища,
що забезпечує виживання й успішне відтворювання як окремої особини, так і виду в цілому.
Вивчення і розуміння загальної характеристики психіки тварин, вродженого і набутого в
поведінці «братів наших менших», що спирається на відкритті захоплюючих і пораз
суперечливих фактів, являє собою систему наукового знання, заснованого на експериментах.
В основу статті покладено проблеми, пов’язані з найбільш складними психічними процесами
у тварин, які мають безпосереднє відношення до пошуку еволюційних коренів
інтелектуальної діяльності людини.
Обговорюючи феномен людини, ми акцентуємо увагу на
її здатностях мислити, використовувати знаряддя праці, на її свідомості й самосвідомості, –
на тому, що є предметом обговорення не одного покоління. Проте проблема співставлення
психічної діяльності тварин і людини викликає і надалі посилений інтерес сучасних
дослідників. В значній мірі сприяє цьому взаємозв’язок методів етології, психології,
антропології. Основна ідея полягає у висвітленні дискусійних проблем в галузі
експериментальних досліджень таких складних форм поведінки тварин як научіння,
комунікація, наслідування. Розглядаються такі питання, як наявність елементів свідомості у
тварин, здатність до співпереживання до самоідентифікації. Звернення до витоків гіпотез і
відкриттів з позицій сучасних експериментальних підходів дозволяють по-новому бачити
розвиток багатьох наукових припущень.
Психіка людини та тварин вивчається за достатньо самостійними, історично сформованими
напрямами. Такими напрямами є порівняльна психологія, зоопсихологія,
фізіологія вищої нервової діяльності, гештальтпсихологія, етологія і генетика поведінки,
нейробіологія, нейронауки.
Порівняльна психологія — напрямок досліджень, у яких зіставляються особливості психіки
людини та тварин, які знаходяться на різних еволюційних ступенях розвитку. У науковій
літературі порівняльно-психологічними називаються дослідження здібностей людини і
тварин до навчання та розумової діяльності, що проводяться в лабораторних умовах.
Подібні завдання має і зоопсихологія, яка вивчає прояви, закономірності й еволюцію
психічного відображення у тварин різного рівня розвитку. Предметом досліджень
зоопсихологів є поведінка і розвиток (філо- та онтогенез) психічних процесів у тварин, а,
також, передумови і передісторія людської свідомості. Психіка тварин є невіддільною від їхньої поведінки, під якою розуміється вся сукупність проявів зовнішньої, переважно рухової, активності, спрямованої на встановлення життєво
необхідних зв’язків організму тварин із навколишнім середовищем.
Таким чином, справедливо вважати психіку тварин формою відображення, яка дозволяє
живому організму адекватно організовувати свою активність щодо компонентів
навколишнього середовища.
Отже, об’єктом зоопсихологічних досліджень є психічна діяльність тварин. Предметом цієї
науки є прояви, закономірності й еволюція психічного відображення на рівні тварини,
походження і розвиток в онто- і філогенезі психічних процесів у тварин, а також передумови
і передісторія людської свідомості. Тобто, зоопсихолог вивчає еволюцію психіки тварин, по-
чинаючи з її зародкових форм до найвищих проявів, що становили основу зародження
людської психіки.
Таким чином, компетенція зоопсихолога перебуває в межах двох граней, що є одночасно
основними віхами еволюції психіки взагалі. Нижня грань знаменує початок психічного
відображення, вихідну ступінь його розвитку, верхня — зміну психіки від тваринної до
людської. Нижня грань означає проблему якісної розбіжності відображення в рослин і
тварин, верхня — у тварин і людей.
З найдавніших часів людина намагалася усвідомити своє ставлення до світу тварин, шукала
ознаки подібності і відмінності в поведінці.
Із зародженням наукового мислення проблема «душі» тварини, її психіки і поведінки стала
важливою складовою усіх філософських концепцій. Як уже зазначалося під час обговорення
проблеми інстинкту і наслідуваня частина давніх мислителів дотримувалися думки про
споріднення психічного життя людини і тварин, інші ж, навпаки, надавали перевагу
людській психіці, а треті категорично заперечували будь-який зв’язок із психічною
діяльністю тварин.
Попередники творців еволюційного учіння відмовилися від тлумачень про подібність і
розходження психіки тварин і людини та звернулися до фактів наукового природознавства.
Так, Ж.-О. Ламетрі звернув увагу на подібність побудови мозку людини і ссавців. При цьому
він відзначив, що в мозку людини є значно більше звивин.
У боротьбі за еволюційне учіння, прагнучи обґрунтувати положення про безперервність
розвитку всього органічного світу як єдиного цілого, Ч. Дарвін та його послідовники
однобічно підкреслювали подібність і споріднення всіх психічних явищ, починаючи від
нижчих організмів аж до людини. Особливо це стосується заперечення Дарвіном якісних
розходжень між психікою людини і тварин. Нібито зближаючи людину та тварину, Дарвін
приписував тварині людські думки, почуття, уяву тощо.
Таке однобічне розуміння генетичного споріднення психіки людини і тварин було піддано
критиці В. О. Вагнером. Учений підкреслював, що порівнювати психічні функції тварин
треба не з психікою людини, а з психікою форм, які безпосередньо передують даній групі
тварин і наступних за нею. При цьому він наголошував на наявності загальних законів
еволюції психіки, без пізнання яких неможливе розуміння людської свідомості. Такий
еволюційний підхід дозволяє вірогідно виявити передісторію антропогенезу і, зокрема,
біологічні передумови зародження людської психіки.
ЗНАЙ БІЛЬШЕ!